Північноатлантичний договір

Північноатлантичний договір— це дуже простий документ, який відповідає духові Статуту Організації Об’єднаних Націй та здобуває свою законність від цього Статуту.

Згідно з Договором країни-члени беруть на себе зобов’язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно забезпечувати основу для колективного воєнного планування.

Ще одна стаття Договору про утворення НАТО забезпечує рамки для консультацій між країнами членами, коли одна з них відчуває, що її безпека знаходиться під загрозою. Саме в цій статті підкреслюється основоположне значення широкомасштабного консультаційного процесу, що відбувається в межах Альянсу, та пояснюється, чому Альянс перебирає на себе нові місії, метою яких є зміцнення безпеки в євроатлантичному просторі в цілому.

У наступній статті, а саме в статті 5, міститься посилання на право щодо забезпечення колективної оборони, як це зафіксовано в Статуті ООН. У статті проголошується, що збройний напад на одного або кількох членів НАТО вважатиметься нападом на них усіх.

Вступ нових членів до Альянсу відповідає статті Договору про утворення НАТО, в якій проголошується, що кожна європейська держава, котра здатна втілювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні, може бути запрошена до приєднання до цього Договору. Після недавнього вступу Польщі, Угорщини та Чеської Республіки керівники Альянсу підкреслили, що двері до НАТО залишатимуться відкритими в майбутньому й для інших країн.

В інших статтях Договору мова йде про те, що кожна з країн-членів зобов’язується всіляко сприяти розвиткові мирних та дружніх міжнародних відносин, зокрема, шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та забезпечення умов для стабільності й благополуччя. Договір також передбачає докладання зусиль з врегулювання конфліктних ситуацій, які можуть виникати між країнами-членами в міжнародній економічній політиці, та докладання зусиль щодо сприяння співробітництва між ними.

Design Studio A. Prikhodko©2008 All rights Reserved